Жадан

Біґ Мак. Перезавантаження. Сергій Жадан

…головне – це нічого не забути.
Адже забуття – це найбільша зрада, якої тобі ніхто й ніколи не пробачить.
Сергій Жадан

 

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_37
Збірка оповідань у своїй структурі доволі неоднорідна, і якщо «Берлін..» повен рефлексій та сумнівів до дзеркально-подібних сцен нагадував мені одну нічну історію невдалого знайомства із авангардним мистецтвом, то «Територіальні води», «Порно», «Баланеску-квартет», «Родченко», «Відсоток самогубств серед клоунів» оповідання зовсім іншого штибу. Це ті історії, які мають свого шибанутого головного героя, настільки дивного, щоб його запам’ятати і досить дивного, щоб про нього хотілось дізнаватись більше.
Це зрештою не всі оповідання, які мені добре запам’ятались. Деякі викликали відчуття, що вони не для мене, бо містять у собі ті суспільні штампи, які я заперечую, з якими не згідна (це, поруч з тим, не означає що вони неправдиві) чи щодо яких маю протилежну думку. Деякі оповідання зі своїм месиджем повні гротеску, сатири, перебільшення чи масштабованої іронії на реальність.
Так само щодо інсайду, в одних оповіданнях автор тільки спостерігач, в інших учасник, в третіх – документаліст, в четвертих – учасник.
Оповідання про алкоголь, музику, тлін, марноту, буденність, сумніви, ідоли, фанатизм, дружбу і ще багато чого…

Дана збірка оповідань вказується видавництвом як подорожні нотатки, а більш сміливими (чи захопленими) рецензентами і «романом дороги».
Але як на мене, простого читача, то це скоріше портрет переживань та сприйняття дороги/доріг/міст/подорожей/відкриттів конкретної людини, народженої в конкретному місті у певному історичному відрізку. А також портрети часу: людей, подій, обставин, які характерні конкретному історичному періоду, і навіть портрету розчинення індустріалізації.
І число охочих побачити цю дорогу, ці міста, вокзали і цих людей очами, переживаннями, пам’яттю Сергія Жадана багато (про що свідчить величезна кількість захоплених читачів).
Що не менш цікаво (варто було цю збірку прочитати років 5-10 назад), що послідовників Жаданщини як стилю написання (подачі матеріалу) теж немало. Поки читала книжку, то згадала щонайменше три молодих автори, які намагаються писати у стилістиці Жадана.
Ну і оповідання про Пако (про Покальчука) дуже тепле, і так вдало розміщене під фінал.

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович

Опубліковано у Блоги, Книгоманія 2017.