20645091_1536418903089271_7129352240225140248_o

Аптекар. Юрій Винничук

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_30

І тепер я знову хочу до Львова.
Книжки Винничука так цікаво зображають місто, що зароджують бажання взяти роман і їхати дочитувати у Львів, вживаючись-вживлюючись у його історію.
Маю зазначити, що вчитатись у книжку мені вдалось не зразу, бо історії, де страти та жорстокість – це не ті історії, які мене надихають. Але автор відноситься до тих небагатьох українських сучасників, який будує розповідь так делікатно і вибагливо, іронізуючи та піджартовуючи і в якийсь момент здається, що ти вже не читаєш, а спостерігаєш цю історію збоку. А багата і точна атмосфера розповіді наповнена відчуттями, запахами, страхами заворожує. У якийсь момент забувається, що це плід уяви автора, ну хіба чорт із відьмою час від часу про це нагадують.
Епізоди, де автор із ювелірною точністю описує побут та запахи міста мені чомусь нагадали “Парфюмера” Зюскінда, вони схоже Зюскінду ніби написані органами чуттів.
Отже, Аптекар – фантасмагоричний роман в історичних декораціях, події якого відбуваються у 17 столітті.
Щодо історичних декорацій:
реальні історичні персонажі на сторінках книжки зживаються із вигаданими і вдало взаємодіють у перипетіях, любовних історіях (навіть любовних трикутниках), драматичних конфліктах.
Фантасмагоричні деталі виписані настільки точно, що я протягом роману часто забуваю, що Франц і чорт – це один і той же товариш (і той самий який у 17 столітті роздумує про феміністок =) ).
Це авторське вміння, оповідаючи, на реальних фактах вибудовувати вигадані події робить історію надзвичайно правдоподібною. Навряд чи це твір, який можна прочитати за один вечір і забути.
І в процесі прочитання книжки, і тим більше після нього будуть спливати якісь нові питання (потреби/бажання уточнення – на кшталт історичних подій того періоду і т.д.), які захочеться пригадати/перевірити, щоби доладно все-все зрозуміти і уявити.
Що ще варто відзначити відносно цієї книжки, це те що у ній автор цікаво грає із жанрами. Коли починаєш читати книжку, то видається що це історичний роман, потім вплітається фантасмагорія і думаєш “ні-ні! містика”, потім романтичні сцени схиляють до думки про любовний роман і епізоди, що натякають на пригодницький детектив теж можна надибати.
Вчитавшись у книжку, а ця книжка варта подолання усіх описів, деталей та історій, вражаєшся наскільки повна картина оповіді врешті-решт вибудовується. І виникає це оманливе почуття читача, ніби ти знаєш більше як персонажі і розумієш теж. Та це також пастка. Автор свідомо підкидає деталі, які будуть збивати з толку.
Ще одне що запам’яталось, що окрім Винничуківської мови, яку з жодним українським автором не сплутаєш, у цій книжці інший стиль розповіді – на грані жанрів, реальності і фантасмагорії, історії та легенд.
Це схоже ще одна книжка, яку я читатиму ще раз. Якось її дуже багато як на одну історію =)

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович
Видавництво Фолiо

Опубліковано у Блоги, Книгоманія 2017.