Александр Грин. Алые паруса. Бегущая по волнам

#ФабулаКнигоманія2018 #FabulaBookMap_32

48/50

Романтична, феєрична, чуттєва книжка про пошуки любові. Для мене трохи дивним є той факт, що її написав чоловік, оскільки зазвичай жінки пишуть про кохання так ніжно, емоційно, із надзвичайною чуттєвістю.

У кожному із творів головні герої знаходяться повністю під владою своїх почуттів. Маючи в голові лише уявний образ коханої людини, вони відправляється на її пошуки, мандруючи світом, ідучи за покликом серця і підкоряючись долі. Адже саме доля веде головних героїв – вони не знають, як виглядає кохана людина, де її шукати, але відчувають її кожною клітинкою тіла. Ними керує могутній внутрішній імпульс, потяг, нестримне бажання відшукати ту єдину людину, яка призначена долею.

Водночас у цих творах є глибокий сум і тривога автора за неспроможністю багатьох людей бути щасливими, через що вони навіть перешкоджають іншим бути щасливими: такі люди завжди похмурі й безрадісні, глузують з наївних мрій інших людей, не вірять у те, що мрії збуваються. Неспроможність нести любов світу, неспроможність кохати роблять людей сумними, нещасними і безініціативними. Багато хто сумує за тим, про що колись мріяли і що не здійснилося, не відчувають радість сьогоднішнього дня, не кохають і не отримують кохання.

Загалом, ця книга – гімн коханню, чистому, лагідному, відвертому. Стосунки між чоловіком і жінкою щирі й відкриті; чоловіки постають справжніми сильними, кмітливими і відважними лицарями, які шукають і здобувають серце коханої, а жінки – ніжними і турботливими. Адже саме таким і має бути кохання.

Рано или поздно, под старость или в расцвете лет, Несбывшееся зовет нас, и мы оглядываемся, стараясь понять, откуда прилетел зов. Тогда, очнувшись среди своего мира, спохватываясь и дорожа каждым днем, всматриваемся мы в жизнь, всем существом стараясь разглядеть, не начинает ли сбываться Несбывшееся? Не ясен ли его образ? Не нужно ли теперь только протянуть руку, чтобы схватить и удержать его слабо мелькающие черты.

Теперь дети не играют, а учатся. Они все учатся, учатся и никогда не начнут жить. Все это так, а жаль, право, жаль.

Но есть не меньшие чудеса – улыбка, веселье, прощение и вовремя сказанное, нужное слово. Владеть этим – значит владеть всем.

Опубліковано у #ФабулаКнигоманія2018, Блоги.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.