Андрій Макін

Андрій Макін

Андрій Макін (1957) народився в Красноярську, виріс у Пензі. Нащадок французької емігрантки, яка жила в Росії від часів революції 1917 року. Закінчив філологічний факультет МДУ, викладав у Новгородському педагогічному інституті. У 1987 році, під час поїздки до Франції попросив політичного притулку, якого йому й було надано.
Свою письменницьку кар’єру Андрій Макін розпочав одразу після того, як опинився у Франції. Він чудово володів французькою, якої навчила його бабуся, проте попервах опинився в Парижіу стані безхатченка й навіть деякий час жив у склепі на цвинтарі Пер-Лашез. Заробляв на життя викладанням російської мови й писав французькою романи, що їх видавці щоразу повертали йому зі сповненими іронії відмовами, навіть не зазирнувши в них, оскільки були впевнені, що росіянин не може гарно писати французькою. Тоді Макін почав указувати на титульних сторінках рукописів: «Переклад із російської Андре Лемонньє». «Я робив усе, щоб мене надрукували, —згодом згадував письменник. — Розсилав один і той же рукопис під різними псевдонімами, змінював назви романів, переписував перші сторінки…» Нарешті, йому вдалось опублікувати перші книги — романи «Дочка Героя Радянського союзу» (1990) та «Сповідь розжалуваного прапороносця» (1992). А в 1995 році за книгу «Французький заповіт» Макін отримав Гонкурівську премію — і став першим росіянином, якому її було присуджено за весь час її існування. Того ж 1995 року роман удостоївся ще однієї престижної нагороди — премії Медичі, а потім на автора посипався цілий дощ призів, включаючи італійську «Премію премій», якою нагороджують найкращу книгу з тих, що отримали поточного року літературні нагороди. Письменник миттєво перетворився на європейську знаменитість, а роман «Французький заповіт» було перекладено 35 мовами світу.

Опубліковано у Автори.