sf0169
Тільки для божевільних

Дійшла до думки, що та чи інша книга “знаходить нас” в правильний час, в правильний настрій, в правильній життєвій ситуації. Так сталося і з “Степовим вовком” Г.Гессе. Хоча на далекому третьому курсі ми про цей твір згадували, вивчали ж – “Гру в бісер”.
Це неймовірна книга, як і у всіх “серйозних” – конкретного жанру немає, тут синкретизм – філософського (екзистенційного), детективного, любовного, пригодницького, урбаністичного…
Головний герой знаходиться на роздоріжжі власних проблем і страхів – життя vs смерть,особистість vs суспільство, творчість-наука vs буденність, людське начало vs тваринне, екзистенційна криза, хвороби, криза середнього віку…
Людина, втомлена життям, вчиться жити заново, вчиться радіти, вчиться бути людиною, бачить як могло б бути, якби… , розуміє свої помилки, намагається зрозуміти себе, суспільство, світ.
Роман невеликий за обсягом, та читається довго і важко, потребує осмислення кожної сторінки. А кожна сторінка просто просочена якоюсь страхітливою фатальністю. Це суцільний текст у тексті.
Аж у післямові автор дає ключ до прочитання образу й історії, хоча й розуміє, що це неправильно, адже межі розуміння твору автора і читача взагалі рідко коли співпадають.
Проте книга дійсно не про кризу, що веде до смерті, а про кризу, що веде до одужання.

#ФабулаКнигоманія2017_13 Тільки книга не з шкільної програми, а університетської)

загружено
Птахи мають жити на волі

Колись, на четвертому курсі один з викладачів сказав, що багато хто не любить драму, бо її читати важче. Знаєте, я готова визнати, що забужківський текст йшов легше ? перший час, потім я звикла, і навіть майже не звертала уваги на дійових осіб – й так було зрозуміло де чия репліка.
Про зміст… я маю в збірці Генріка Ібсена 2 п”єси  – “Ляльковий дім” та “Дику качку”, сюжет не якийсь дуже оригінальний, але дуже оригінально подані проблеми. Цікаво, що в обох творах ключовими образами є жінки, в “Ляльковому домі” – жінка головна героїня, і автор подає ситуацію з обох сторін. Також вражає, що відчувається симпатія саме до жіночих образів, чоловіків Ібсен відчутно засуджує, себто їхню поведінку, особливо щодо жінок, особливо щодо жінок, які поклали своє життя за кохання, сім”ю. Слава Богу, що часи змінюються, але дуже повільно.
Ібсен пише про ті проблеми, які не прийнято виносити на загал, але які в певний момент вже несила придушувати.
Він чудовий психолог.
А може й жінка. Бо так глибоко навіть жінки самі себе не розуміють?
Кілька просто-таки геніальних цитат(“Ляльковий дім”):

Нора. Та вже так воно і є, Торвальде. Коли я жила вдома, з татом, він викладав мені усі свої погляди, і в мене були ті самі, якщо ж у мене були інші, я їх приховувала, — йому б це не сподобалось. Він називав мене своєю лялечкою-дочкою, грався мною, як я своїми ляльками. Потім я потрапила до тебе в дім.

Хельмер. Що це за вислови, коли говориш про наш шлюб!

Нора (твердо). Я хочу сказати, що я з татових рук перейшла до твоїх. Ти все влаштовував за своїм смаком, і в мене став твій смак, або я тільки вдавала, що це так, — не знаю добре. Мабуть, і те й інше. Інколи бувало так, інколи так. Коли я озираюсь тепер назад, то мені здається, що я жила тут як той старець: мене годували й одягали, а моє діло було — розважати, забавляти тебе, Торвальде. Ось у чому полягало моє життя. Ти так влаштував, ти і тато дуже винні переді мною. Ваша вина, що з мене нічого не вийшло.

Хельмер. Норо! Яка дурниця! Яка невдячність! Хіба ти не була тут щаслива?

Нора. Ні, ніколи не була. Я тільки думала, що щаслива, а насправді ніколи не була.

#ФабулаКнигоманія2017_6

ada69cb79017fbb40d23ca854c8c2c6a
“Хроніки Амбера. Рушниці Авалона” Роджер Желязни

Для початку варто визнати, що ці книги досить важко розподілити на конкретні категорії, дуже вже вони феєричні і насичені. Я вирішила подати “Рушниці Авалону” саме як книгу, де головний герой рятує світ, нехай це не наш світ, а таємничий Амбер, в якому так легко загубитися, навіть подумки… І нехай навіть Корвін,головний наш герой, самотужки занапастив Амбер, але тим цінніше, що він не опустив руки і знайшов собі сили визнати привину(нехай поки лише собі :), принц вирішив врятувати Батьківщину навіть ціною власного життя. Друга книга 5-книжжя дуже динамічна, навіть емоційна, що не було особливістю “Принців Амбера”(Першої книги, яку я прочитала ще минулого року).

І хоча наш Корвін і не є взірцем високоморальності, але досить тривале життя в Тіні “Земля” змінило його, він став більш подібний до людини… На щастя, для нього, чи, на жаль…

Раджу до прочитання, та не забувайте, що починати варто з початку, тобто з першої книги хронік)

#ФабулаКнигоманія2017_34