6. Книга автора, якого ти раніше не читав(ла) – #ФабулаКнигоманія2017_6
Жан-Крістоф Ґранже “Пасажир”

Цю книжку я не хотіла купувати через обкладинку, але дуже рада, що придбала і що герої в моїй голові були не такими як на обкладинці.  Про Жана-Крістофа Ґранже чула раніше багато хорошого, але не наважувалася читати, чи то руки не доходили. Привабив переклад українською мовою.
Книжк азахоплює сюжетом, хоча я вважаю, що головна лінія сюжету, про яку написано на обкладинці, щоб зацікавити читачів є сама по собі величезним спойлером для читачів, оскільки відкривається усе не одразу. Тим не менш, не сказати про головну лінію сюжету – не сказати нічого. Мені б дуже хотілося почати читати не знаючи того, що читаєш про книжку, щоб дізнатися чи варто її читати.
Як я не намагалася не говорити, не виходить – головний герой лікар- психіатр Матіас Фрер, до нього потрапляє пацієнт з утратою пам’яті, через деякий час йому здається, що він починає згадувати своє ім’я, минуле й інші деталі, але коли лікар перевіряє усе сказане пацієнтом, підтверджується його діагноз, так звана втеча від себе. Відбувається якась шокуюча для людини подія, через яку пам’ять блокується, натомість на поверхню випливає нова особистість з деталями минулого. Ім’я може бути перекрученим ім’ям книжкового героя, усе складається з різних шматочків пам’яті, навичок та знань, колись побаченого або прочитаного.

Деталь у тому, що дія відбувається у Франції (французький письменник), що є цікавим, оскільки там такі випадки рідкість.

Ну й власне, те що я вважаю спойлером: Матіас Фрер дуже цікавиться цим пацієнтом і намагається в усьому розібратися, сам не розуміючи, що ж так зачепило його за живе в цій історії. Аж невдовзі він починає здогадуватися, що можливо він сам є таким “пасажиром без багажу”. Лікар намагається з’ясувати, хто ж він насправді та відшукати себе справжнього, але кожна його особистість змінює його.

Історія справді цікава, для мене було незвично читати в такому інверсійному порядку: Фрер повертається до усіх особистостей, якими вже був, також мені було приємно відзначити художній прийом: виходить, що людина одна, а імен багато, додає якоїсь пікантності до тексту.

Не можу не згадати ще про одну важливу героїню, серед багатьох інших героїв, яких я залишаю відкрити самим. Аннаїс Шатле, працює у поліції, виглядає неймовірно fragile, саме тому намагється довести усім, що це не так. Не буду пояснювати, що робить французька поліція у трилері, й так зрозуміло, чи не так? Аннаїс  проживає доволі важкий період життя, вона не до кінця оговталася після скандалу стосовно її батька, що глибоко на неї вплинуло. Теж цікава другого плану, якак переплітається з першим планом. Цікаво читати паралельно про Аннаїс та Фрера.

Можливо, я не сказала головного – особистостей Фрера, які я наздвизчайно цікавими й подекуди різними, але особисто мені було б не так цікаво читати, якби я знала, що станеться далі. Тому мені залишається залишити в собі особистіть Фрера, яка найбільше припала мені до душі.

Ну й звичайно, розв’язка, знаєте, як у детекивах, коли здається, що це точно цей герой винен у злочині і всі докази свідчать проти нього, а потім у фінальний момент, коли адреналін на найвищому рівні і здається, що все завершиться, все руйнується, той герой виявляється не тим, кого шукали і ви залишаєтеся знову ні з чим. Не скажу, що все було саме так, але я вкінці трохи розривалася між можливими варіантами, самий останній трошки очевидним, але не менш хвилюючим.

Книжка справді дуже сподобалася, тепер займає чільне місце на одній з моїх книжкових полиць й, надіюся, інші книги Жана-Крістофа Ґранже будуть такими ж захоплюючими.

І за правилами, номер категорїї, під яку я заношу цю книгу, яку рекомендую до прочитанням любителям трилерів та детективів.

6. Книга автора, якого ти раніше не читав(ла) – #ФабулаКнигоманія2017_6

Книга з назвою в одне слово – #ФабулаКнигоманія2017_23
Соф’я Вікер “Матильда”

Ця книжка не схожа ні на одну з попередніх прочитаних мною. Приємно порадувало видавництво Кальварія якістю сторінок. Про що може бути книжка, де головний герой жінка? Більшість людей на це питання дають відповідь “любовний роман”. Що ж, можливо, й так, але це точно не звичайнісінький роман. Головна героїня,  як зрозуміло по назві, Матильда,  справді розумна й інтелігентна жінка, за професією психотерапевт, але через певні обставини змушена залишити практику, рідне місто, переїхати та вести віддалений, усамітнений спосіб життя. Ще від прабабусі Матильда успадкувала дар ворожіння на картах Таро, саме вони стали її годувальницями, після завершення медичної практики; якщо ви думаєте, що далі у книзі нічого цікавого, ви помиляєтеся. Матильда веде справді цікаві розмови, вона логічно та поетапно викладає свою думку, обґрунтовуючи її. Слухати, вірніше читати Матильдині пояснення та розповіді  означає як мінімум дізнатися щось нове; вона зачіпає різноманітні теми, звісно повз не пройшла й тема релігії, тому я здивована, що не чула хвилі критики. Ну й звичайно трошки кохання, яке я залишу без спойлерів. Можливо тому, що дія відбувається в Україні, а можливо через стиль написання, але герої видаються дуже реалістичними, начебто списані зі знайомих та оточуючих, відтворені надзвичайно праворно. Читаючи, мимоволі формуються та змінюються відчуття до героїв, в чому величезна заслуга автора, кажуть, що якщо задовго після перегляду фільму актор, що грав негативного героя все ще викликає у глядача негативні емоціїї це означає, що актор справився зі своєю роллю на відмінно. Емоціїї просто розпирали, в деяких моментах це була гордість за Геру й просто таки погорда й жаль до Марини, захоплення Матильдою, співчуття, розуміння, симпатія до Орлова.

Єдине, що трошки змінило моє враження стосовно реалістичності твору та героїв це момент, коли до кабінету Орлова приходять Гера, Микита та Амалія Вікентіївна (ще одне нове та захоплююче для мене ім’я), для того щоб пояснити Сергію ситуацію. На жаль, в реальному житті проблеми треба вирішувати самим, така чарівна трійця не прийде рятувати від неправильних дій. Хоча, мабуть, в цьому й мета дружби – прийти й сказати людині в лице, не зважаючи на її суспільне становище, що вона вчинила неправильно, якщо потрібно з доказами, а не залишати людину саму в такий час.

 

#Книга з назвою в одне слово – #ФабулаКнигоманія2017_23

27. Книга написана молодим автором (до 30 років на момент написання) – #ФабулаКнигоманія2017_27
“Жорстоке небо” Макс Кідрук

Перш за все хочу сказати, що вже читала Кідрука, можливо, як у мене часто буває, не за порядком виходу книжок. Книгою “Твердиня” я була дуже приємно вражена, хоча знайомство з автором почалося з “Навіжених”; “Твердиня” похитнула мій світ, я просто сиділа й читала її, хотілося закрити, щоб з героями не трапилося, те що траплялося, й так само неможливо було не відкривати її знову, тому це просто читаєш і кричиш “нііі”. Книга дійсно справила на мене сильне враження, яке не полишало та не дозволяло повернутися до реального життя декілька днів. До сих пір вважаю, (тобто персонально для мене) що ця книга є найсильнішою книгою автора, трохи прикро, що він сам так не вважає, але те дрібниці. “Бот” теж цікавий, але то вже інша історія.
Мені здавалося що звиклася до манери письма та стилю автора, бачачи його ім’я на обкладинці очікуєш триллеру, сильних емоцій та тексту,що не відпускатиме буквально з першої сторінки. Беручись до “Жорстокого неба” я хотіла розслабитися, напружуючи нерви ;))(ох же ж ці книгомани)). Отож, ця книга насамперерд відрізняється від інших книг автора тим, що головним героєм є особа жіночої статі, а не чоловічої. Кажуть, що це через те, що автору закидали немов книжки виходять трохи “пацанськими”, якщо це так покажіть мені того, хто це сказав.. Головним героєм є Діана Столяр, дочка людини, яка все життя працювала з літаками.

Трошки відволікаючись від теми, скажу ще дві речі:

  • на обкладинці зазначено, що це “роман-катастрофа та детектив в одному флаконі”
  • Максова “пристрасть” до літаків ( до речі в післямові, мені сподобалася та запам’яталася частина, що закінчивши університет та опанувавши знання фізики, до сих пір дивлячись на літаки думається “воно, бляха, літає”)

Щоб не переказувати сюжету, кажу, що сталася авіакатастрофа, для розслідування якої з декретної відпустки висмикують Діану Столяр. Сама історія з літаками мені сподобалася, всі описи, деталі пояснення, причини, чесно кажучи окремо порадував епізод (вибачаюсь за спойлери) “-Як ви знали, що над вами немає хмар? – Я бачив зорі. – Чи ви впевнені в тому, що хмар не було під вами? – Я бачив вогні міста”. Також дуже живим персонажем виявився маленький Данило :), сподобався Марсель Лакруа та більшість епізодів з ним пов’язаних, він був якимось щирим і справжнім; чесно не дуже розумію навіщо Діана пішла до дружини пілота, який керував літаком, що розбився, тобто так, цей епізод описаний реалістично, навіть трошки лякаюче, нагадуючи про попередні романи, але для сюжету це не несло нового, це трошки розчарувало, також мало епізодів з Денисом, тому те, що з ним трапляється в кінці не дуже “б’є” по читачу, а Геннадій, чоловік Діани не дуже подобався з самого початку, тому в його перевтілення не дуже віриться. Як не дивно, мені сподобався Карий, мабуть це через те, що саме з нього починається книжка, даючи читачу шанс на переосмислення, ще він навіював якусь ностальгію по Боту та Твердині.

27. Книга написана молодим автором (до 30 років на момент написання) – #ФабулаКнигоманія2017_27

 

 

 

Збірка оповідань – #ФабулаКнигоманія2017_18
Оскар Уайльд. Оповідання

Ця чудова маленька книжечка містить 10 оповідань відомого, неперевершеного і неповторного Оскара Уайльда.

Всі, мабуть, чули, якщо не читали ці чудові оповідання. І хоч деякі з цих оповідань я вже колись читала чи слухала, було все одно цікаво поринути у такий захопливий казковий світ. Читаючи про людські якості, цінності та вчинки, будучи спостерігачем відкриваєш або переосмислюєш багато речей. Найбільше з усіх мене, мабуть, вразило оповідання  “Вірний друг”, і хоч воно написано в найпростішій манері, саме воно для мене несло найбільшу цінність та вагу; Також сподобалося оповідання “Рибалка та його душа” доволі незвичне оповідання, але теж сильно зачепило. Найсмішнішим виявилося оповідання “Кентервільский привид” під час читання сміялася вголос, просто таки шок для привидів, тепер читаючі історіїї про привидів завжди буду згадувати Кентервільского привида, думаю тепер і найстрашнішому оповіданню для привидів не вдасться так просто мене налякати. Ну й звичайно такі оповідання як “Щасливий принц”, “Хлопчик-зірка”, “Визначна ракета” та “Молодий король” стали класикою. “День народження Інфанти” зачепило своїм завершенням, мабуть, найвизначнішими словами данного оповідання були слова Інфанти, коли їй сказали, що карлик не зможе більше танцювати, бо в нього розбите серце, вона відповіла – “Надалі, нехай усі, хто приходять гратися зі мною, будуть без сердець”. Ці маленькі історії написані так гарно, написані для того, щоб зачепити струни душі, нагадати про дружбу, любов, шляхетні вчинки, самоподертву та протест проти всесвітньої несправедливості.

Збірка оповідань – #ФабулаКнигоманія2017_18

Книга написана від першої особи – #ФабулаКнигоманія2017_37
Паоло Джордано “Чорне й сріблясте”

Ще одна дууже маленька й цікава книжка. Мені здається, що усі маленькі книжки є настільки цікавими тільки тому, що такі маленькі, я маю на увазі, що якби в таких книжках було більше сторінок, вони б не були такими заохоплюючими. Один з плюсів маленьких за обсягом книжок, що читач одразу потрапляє у вир подій, немає ніяких попередніх розповідей чи знайомств з героями, одразу потрапляєш на одну “хвилю” з героями. Мені особисто дууууже сподобалося, що одну з героїнь весь твір називають Пані А. і тільки в самому кінці читач дізнається її ім’я, і хоча це просто величезний спойлер це найперевершеніше закінчення твору, яке я коли не будь читала. Серйозно, навіть в думках не було додумувати ще щось, настільки логічним для мене виявилося це завершення.  Читати книжку дуже легко й просто, можна майже відчувати естетичне задоволення від рядків. Оскільки книжка справді дуже маленька за обсягом не буду нічого казати про сюжет, бо його не передати одним словом

Твір справді написаний майстерно, як і зазначено в анотації до книжки:”Попри невеликий обсяг, цей майстерно написаний, бездоганний стилістично й дещо елігійний роман не раз спливатиме потім у пам’яті, спонукаючи до роздумів і залишаючи дивний гіркувато-солодкий післясмак.

Дуже довго вирішувала під який пункт підпадає книжка

Книга написана від першої особи – #ФабулаКнигоманія2017_37

Книга з нещасливим фіналом – #ФабулаКнигоманія2017_42
Вілбур Сміт “Пірати”

Вілбур Сміт – автор багатьох книжок, його твори багато хто порівнює з творами Дена Брауна, хоча вони доволі відрізняються, але не менш захопливі. Начитавшись схвальних відгуків, а також будучи знайомою з творчістю автора, мені надзвичайно сподобалася його книжка “Око тигра”. До рук натрапили “Пірати”, бо це одна з небагатьох книг Вілбура Сміта, яку перекладено українською. Хочу наперед зазначити, що у автора декілька серій книжок, найвідоміша, мабуть, так звана “єгипетська” серія. Події у “піратах” – доцільніше перекласти як “Ті, що йдуть на ризик” або ті, що піддаються небезпеці, ( в оригінальній назві слова “пірати” немає) відбуваються у наш час, головний герой Гектор Кросс, це перша книжка з серії про нього. Книжка виявилася трохи важкою для читання через події, які там відбувалися, особливо вразливим людям я б не радила читати. Важливою героїнею в книжці є Гейзел Беннок, сильна, розумна, спортивна, багата жінка у якої є все, яка звикла досягати всього сама, то ж не дивно, що вона стає “ціллю” піратів, не просто піратів,  а секти мусульман; через збіг обставин захоплюють не Гейзел, а її дочку, саме тоді долі Гейзел і Гектора зв’язуються у небезпечних пошуках та пригодах. В книжці доволі багато інших персонажів, не усі позитивні, а деякі просто таки шедевральні, Велика Неллі, наприклад змусить посміхатися навіть в сумних ситуаціях.

Завжди хотіла прочитати книжку, де головні герої стають щасливими, разом з ними пройти через випробовування, насолодитися їх моментами заслуженого щастя й відпочинку, навіть знаючи, що те щастя недовготривале, але.. прочитавши, зрозуміла, що, мабуть, це не найкращий сюжет. Я все ж таки продовжу знайомство з автором, хоч ця книжка й не буде в переліку моїх улюблених.

Обкладинка книжки російською мовою набагато краще передає атмосферу книжки.

Книга з нещасливим фіналом – #ФабулаКнигоманія2017_42

Ерік Ларсон "Диявол у білому місті"
Ерік Ларсон Диявол у білому місті

Як тільки побачила й прочитала про що книга, зрозуміла,що неодмінно маю її прочитати – і не помилилася)

Отже, для початку розберемося з назвою. Біле місто – це назва виставки, яка проходила у Чикаго в 1893 році. Ця виставка, будувалася як відповідь Парижзькій виставці, де було представлено Ейфелеву вежу, тому виставка в Чикаго мала виставити на вселюдний огляд, щось, що могло б зрівнятися з парижзькою виставкою або навіть перевершити її, на кону честь країни, а також шанс Чикаго, яке відоме тільки  свинобійнями. На планування виставки запрошують відомих і вправних архітекторів, одним з головних, як архітекторів, так і героїв, є Деніел Бьорнхем, непересічна особистість та визначний архітектор; саме на його плечі лягає відповідальність за виставкову ярмарку, саме він, незважаючи на постійні затримки, заборони  й нерозуміння з боку виставкового комітету зробив виставку такою, якою вона була. Дуже багато цікавого, а ще й базуючись на реальних фактах, вирізках з газет, інтерв’ю, спогадах та записах написано у книжці про виставку, здається, що з кожним архітектором читач знайомий особисто.

Але у книжці написано не тільки про виставку; чому ж “Диявол у білому місті”? Через Г.Г. Голмса ( можливо деякі вважають доцільним пистаи Холмс через “Х”, повірте, мені теж так більше подпобається, але Г більш ближчий аналог до англійської “Н”, до того ж повне ім’я данної людини Генрі Говард Голмс, тобто всі букви мають бути однаковими, а передати імена через Х не вийде) – теж дуже цікава особистість, але з іншого боку. Це не його справжнє ім’я, справжнє чекає на просторах книжки, так само як і багато його псевдонімів, а це взято саме через видатного Шерлока, у рік видання Сером Артуром Конаном Дойлем свого шедевру, хоча він і не вважав, свого детектива найвизначнішим зі своїх досягнень.
Книжка побудована таким чином, як зазвичай (чи то мені так здається) наукова фантастика або якісь триллери, від яких неможливо відірватися : розділ про одного персонажа, розділ про другого, в данному випадку розділ чи два про виставку, тоді розділ про Г.Г. Голмса. Це надає книжці своєрідної атмосфери, яка мені дуже подобається, навіть якщо комусь спочатку недовподоби читати, наприклад, про Г.Г.Голмса, то читають, щоб мати змогу читати про виставку, але події пов’язані і вже дуже скоро з адреналіном читається кожен розділ, а  в голові розгортається мапа і складаються пазли.

Мені книжка наздвичайно сподобалася, рекомендую

Книга заснована на реальних подіях – #ФабулаКнигоманія2017_3

Книжка, в якій головна героїня жінка
Оксана Луцишина “Любовне життя”

Певним чином книжка є скандальною, тому, що було заявлено, що книжка про складне життя еммігранток, але ця тема занадто широка, тому багато хто почавши читати не змирився з написаним і сказав, що книжка просто про “Любовне життя”. Я читала книжку достатньо довго, відкладала й нарешті повернулася, щоб дочитати. Книжка теж написана достатньо простим текстом, хоча тінь від подій падає й на читача, й тоді йому вибирати: співчувати героїні й проходити крізь  усе разом з нею чи чекати, коли це все закінчиться й почнеться щось цікавіше. Книжка про жінку, Йору, яка поїхала з рідної країни, щоб не бути сходим на матір і сестру, а приїхавши не хотіла їм телефонувати, щоб вони не дізналися як кепсько їй живеться. Книжка про те, як важко жити в чужомі місті, країні, без міцних соціальних зв’язків, без грошей, як важко знайти кому довіряти. Багатьом не подобається, що головна героїня, як маленька дитина, бере за руку кожного, хто простягає їй руку  й безпомічно йде. Цікавим персонажем є сусідка Йори та її колишньої подруги – Ворона, дівчина, що ходить в чорному, легко переходить від теми до теми, будучи надзвичайно серйозною, а потім кепкуючи та глузуючи, вона носить траур по матері, не хоче її забувати, продовжувати жити, як звичайні люди й крокувати по життю, лише інколи дивитися на фотографію матері й казати щось на кшталт “це було важко, але я це пережила”. Не знаю, чи це спойлер, але мені було ясно, навіть зробивши перерву на середині книжки, що Себастьян (актор та той, з ким зустрічалася Йора  й довго не могла оговтатися, після того як він її покинув) загинув, книжка не пояснює чи він знав, що хворіє й тому покинув Йору чи просто так вийшло й насправді в нього нема виправдання. Нічого схожого я ще не читала, книжка справді залишає дволикі відчуття, треба читати між рядків, щоб зрозуміти краще. Мені здається, що книжку треба читати в сумні дні, щоб зрозуміти й нагадати собі, що якби кепсько все не було – колись, неодмінно все буде добре.

До речі обкладинка м’яка і незвичайна по дизайну, як кажуть “окремий вид мистецтва”

Думаю, книжку я віднесу до пункту

Книга, в якій головний герой — жінка – #ФабулаКнигоманія2017_48

21. Книга, яку можна прочитати за один день – #ФабулаКнигоманія2017_21
Ульф Старк “Диваки й зануди”

Ульф Старк “Диваки й зануди” для мене цей автор стоїть на одній полиці з польскими авторами, такими як Йоанна Яґелло (“Кава з кардаманом”), Барбара Космовська (“Буба”) й іншими. Атмосфера книжки дуже легка, вона без навантаження, навіть з гумором розповідає про нелегкі будні підлітків, навчає без указки й печива, просто розповідає, відкриває двері душі й поселяється там. Головна героїня книжки Симона, не дуже ладить з мамою, яка не є звичайною мамою, яка одягається в балетне трико,  мексиканські чоботи й хоче провести дочку до школи, з вітчимом, який є незносною занудою, вони змушені переїхати, тож Симона йде в нову школу, де через помилку, а вірніше через її чудернацьке французьке ім’я, її вважають хлопцем Симоном, і вона вирішує залишити все так як є, єдиний, хто її розуміє – чудернацький дідусь, який тікає з лікарні в чоботах старшої медсестри, чим ледь не зводить з розуму сусіда Аксельсона. Книжка буде цікава, як підліткам, так і дорослим. Іноді хочеться так легко й з гумором почитати про непрості проблеми та перипетії в житті, і зрозуміти, яка все ж таки цікава штука – життя.

Оскільки книжка дуже легка для читання, щей невелика за обсягом, я ставлю її під пункт

Книга, яку можна прочитати за один день – #ФабулаКнигоманія2017_21

Дуже товста книга (не менше 500 сторінок) – #ФабулаКнигоманія2017_12
Чужинець на чужій землі

На початку грудня читала цікаву книжку “Чужинець на чужій землі”. Ідея дуже цікава – був зроблений політ на Марс, група відібрана дуже ретельно, розраховано на ідеальну взаємодію, оскільки їм доведеться проводити довгий час разом. На жаль, з групи ніхто не вижив; через деякий час зроблено новий політ на Марс і виявлено…

До Вашої уваги Валентин Майкл Сміт – людина, що виросла на Марсі, дитина членів команди, яка впитала в себе як губка усі звички марсіан. Тож книжка про Валентина Майкла Сміта та його життя на Землі. Є такі непересічні особистості як Джубал Гаршоу – надзвичайно цікава й розумна людина, хоча декому його погляди можуть не сподобатися.
Коли книжка була видана вперше, її було скорочено й лише після смерті автора було видано знову уповному обсязі, можливо через це, а можливо через те, що книжка писалася протягом 10 років, здається, що книжка – це дві різні книги. Перша – просто захоплююча, а друга .. вельми відрізняється від першої, навіть поведінкою героїв, до того ж є нові. В цілому, книжка дуже цікава, хоча певні погляди на певні теми, зокрема на релігію, можуть бути не усім до вподоби. Книжка відкриє очі на безліч тем та змусить задуматися й переосмислити багато речей.

Найбільше в книжці мені сподобалася ідея “справедливого свідка” це людина, одягнена у мантію,  яка засвідчує те, що бачить і те, у чому певна, слова справедливого свідка на підлягяють сумніву, в цьому й уся ідея. Для прикладу, якщо спитати у справедливого свідка  якого кольору той будинок, отримаєте відповідь “з того боку, який видно – білий” це не означає, що інші сторони будинку білі, але й не означає, що вони не білі.

В книжці 717 сторінок, тому це

Дуже товста книга (не менше 500 сторінок) – #ФабулаКнигоманія2017_12