Harry-Potter-and-the-Cursed-Child-review
«Гаррі Поттер і прокляте дитя» ДЖ.К.РОЛІНГ

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_46

Так буває, коли береш зразу восьму книгу, не читаючи тих що написаних раніше, бо тобі раптом для челенджу підходить колір обкладинки =).

Знайомство з Гаррі Потером у мене відбувалось колись через фільми, а потім я взяла цю книжку.
Книжка читається дуже швидко, але мені доводилось звертатись до Потерознавців за уточненнями, адже навіть назви героїв з урахуваннями перекладу виглядають дещо іншими, ніж у кіно.

Але я її прочитала і взялась тепер за перший том Поттера.

«Прокляте дитя» – це п’єса в 2 частинах написана Д. Торном за оригінальною історією Джоан Ролінг. Дія у п’єсі відбувається майже ща 20 років після битви у Гоївортсі і Гаррі Поттер у цій книжці вже міністр магії.

Історія починається з того, що син Гаррі Поттера потрапляє на факультет Слизерину (хто знає що це значить зрозуміють =) ), більше того, Малий Албус заводить собі друга із роду Мелфоїв (надіюсь, що я не перекрутила прізвище =) ). А потім ці двоє вирішать змінити минуле.

Власне, не тільки їм буде цікаво змінити минуле.

В центрі подій часоворот.

Переклад, де Гаґрід говорить таке як “немовлєтко”, “йой”, “я си трохи його притовк”, “файно” збиває з толку.
Рекомендую. Але не починайте Поттера читати з неї. 😉
Навіть заради челенджу.

 

Фото з Інтернету.

500scan_1_5
451° за Фаренгейтом. Рей Бредбері.

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_15
Фантастичний роман-антиутопія, який Бредбері надрукував на взятій у прокат у громадській бібліотеці друкарській машинці на основі нотаток, написаних від руки.Читати далі

Фото О.Венгринович
Ренсом Ріґґз. Дім дивних дітей. 

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_50

ІІ. Місто порожніх. Втеча з дому дивних дітей.
ІІІ. Бібліотека душ. Немає виходу з дому дивних дітей.

Відсилаючись до назви книжок (трилогії) напишу свій дивний відгук.

Мені дуже і дуже сподобались ці книжки. А оскільки їхнє прочитання відбувалось паралельно із боротьбою з простудними захворюваннями, то я повернулась з ними на багато років назад. У той вік, в якому віриш у чудо. В якому є місце співчуттю, в якому можна не думати про завтра і про час, коли треба лягати спати.
Книжки відповідають зазначеному віковому цензу – книжка для підлітків, і написана відповідною мовою.

Це химерні роман(и) американського письменника Ренсома Ріґґза про хлопця Джейкоба та історії його дідуся, які виявляються аж ніяк не вигаданими, а найсправжніськими. Хлопець, за порадою психіатра відправляється на руїни дитячого будинку, про який розповідав дідусь. І там, в зруйнованому будинку (у який під час Другої світової влучила бомба) він зустрічає дивних дітей, там і розпочинаються його дивні пригоди.

Начитавшись давно відгуків, а там писали, що це намагання написати Гаррі Потера, я чекала інше чтиво, але прочитавши перших 100 сторінок я про це забула. Забула про порівняння, про відгуки, про контроль думок. Я співчувала і не відчувала часу.

Книжка поглинула мене в свій вигаданий світ без останку.
Не можу сказати, що так вплинуло на мене: температура, розчуленість, чи очікування чуда, але мені сподобалось у цій трилогії все: іронія і мова оповіді, оформлення, обкладинка, фотографії (вони справжні, і мають свої історії), кольорова гама, оздоблення книжок, переклад.

Через цю трилогію я відставила на місяць Делловей, а от через день ці книжки займуть свій відділ дитячої полички.

До речі, схоже враження на мене справив Чарівник Оз. Ця грань, яку переступає головний герой, потрапляючи в вигаданий світ, нагадала мені чомусь саме ту історію.
Бо в тому ж Потері мені ця межа не така правдоподібна.
Коли прочитаю Потера (бо поки прочитала аж 2 книжки і подивилась всі фільми), то напишу про це детальніше. Оці розбіжності. І про межу правдоподібності.
Але Поттер у процесі тому поки що про дивних.

В цих книжках є цікаві історії, цікаві персонажі, чудовиська, символізм, трішки романтизму і моралі, і ритм. Що мене вразило, коли я тільки почала читати – це ритм оповіді.

Він втягує, вбирає в себе.

Рекомендую.

8
Інферно. Ден Браун

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_34
Мушу зізнатись, що ця книжка мене зачепила =)
Якщо, читаючи «Код да Вінчі» (а тоді я вивчала мистецтвознавство) я зверхньо коментувала цей твір, як недостатньо вивірений і т.д., і розповідала де у творі які неспівпадіння щодо артефактів та історії мистецтв, то, читаючи цю книжку я зрозуміла, що майже не пам’ятаю ні твору Данте, ані картини Ботічелі, по якій я, колись здавала екзамен.
Що відбувається з нашою пам’яттю, коли за якийсь десяток літ, те, що ми вистрілювали з ходу (у нас був дуже суворий викладач історії мистецтв із прізвищем, яке говорило саме за себе – Крикун 😉 ) раптом десь застрягає, змінює свою форму. Отже, читаючи цю книжку, я відчула укольчик совісті, бо усвідомила як нещадно я закинула свої знання, і скільки часу не оновлювала їх.
Але, давайте до книжки. Ця книжка Дена Брауна мені сподобалась більше вищезгаданого «Коду», і власне,нічого дивного, що вона стала бестселлером. Книга інформативна, сторінку за сторінкою автор наповнює, наживлює книгу новими деталями, поворотами і подіями.
А ще тримає читача в напруженні, а ще кидає всілякі натяки про те, що трапиться далі. Масу цікавих художніх прийомів, гачечків та інших начинок.
Якщо раптом якийсь скептик закине, що це не шедевр, то я мушу зізнатись, що про шедевральність я останнім часом все рідше маю однозначну думку про твір.
Але мене захопило те, як книжка зроблена.
Мені подобається, коли автор створює графік напруження, коли у творі немає купи зайвих деталей, які потім (відтворюючи в уяві) все одно нікуди не впхаєш.
Тоді ти читаєш не книгу, а 3D-твір для уяви.
Отже, Інферно потішило цікавими (нездоровими 😉 ) персонажами, і вже знайомим професором Ленгдоном, а ще мистецькими та інтелектуальними загадками, які кидають виклик уважному читачеві, великою кількістю розділів, а ще описами Флоренції, Венеції, Стамбула…
Та головне, що ця книга спонукала взяти ще Данте і Ботічелі, і гугл поряд і візуалізовувати книгу самотужки, з допомогою уяви, бо авторам фільму це не дуже вдалось.
Якщо вам цікаві інтелектуальні зловмисники, які прагнуть змінити (врятувати) світ, розумні герої, та осмислення мистецьких шедеврів, то ця книжка вам неодмінно сподобається.
І так. В огляді я трохи збиваю з толку, щоби уникнути спойлерів

1453830648
Вірджинія Вулф. Місіс Деловей

 

Вірджинія Вулф – відома представниця модерністської англійської літератури ХХ століття. Це була витончена, ерудована, вишукана та емоційна жінка, і ці її риси знайшли відображення в її творах.
Увагу приковувала не лише творчість письменниці, а також її біографія.
Письменниця пережила смерть своєї мами в 13-річному віці, через що у неї трапився нервовий зрив.
Все своє життя Вірджинія страждала від головних болей, а також від слухових та зорових галюцинацій і декілька раз намагалась покінчити життя самогубством. Через якийсь час їй це вдалось, вона померла, потонувши в ріці.
Про її життя писали книги і знімали фільми. В одному з них образ чудово втілила Ніколь Кідман. І в її втіленні персона Вірджинії Вулф справила на мене величезне враження, після якого я читаючи Вірджинію Вулф чую і бачу той образ Кідман, такий проникливий, до моторошності.
Вершиною творчості/головним твором Вірджинії вважається роман «Місіс Деловей», а минулого року платформа Комубук видала цю книжку в українському перекладі. Світ книжки побудований із тисячі дрібниць, настроїв, сумнівів, страхів, миттєвостей – в ньому сьогодення перегукується з минулим, поєднуючись воєдино, пояснюючи та обгрунтовуючи персонажів.
Роман розповідає про один день з життя Клариси Деловей, і сім’ї Септімуса та Реції. Божевільного Септімуса, який одного разу, в намаганні відчути себе, відриває себе від реалій і його реальність тепер живе окремо від реального світу.
Цей роман критики порівнюють з Уліссом Джойса. В основному, думаю, що це завдяки тому, що обидва твори написані як «потік свідомості».
Клариса Деловей – лондонська світська пані, яка представляє вищі ешелони британського суспільства і готується прийняти гостей.
Клариса занурюється в спогади про молоді роки і її вибір.
В один день Клариси вміщуються найрізноманітніші відчуття та моменти буття. Вона почуває обурення, гнів, сумнів, злість, надію, страх і т.д.
Кожен рядок книжки добавляє головній героїні об’ємності та повноти.
Також, паралельно Вулф включає переживання Пітера Волша, Септімуса і синхронізує ці світи, у потік одного дня, пов’язаного одними подіями…
Книжка дуже монотонна, навіть дивно монотонна, бо розповідає про пристрасті, переживання, але розповідає віддалено і уповільнено, ніби через фільтри.
Рекомендую до прочитання шанувальникам романів, переусвідомлень та рефлексій.

25659273_1661655510565609_7445041915280205808_n
Валер’ян Підмогильний «Місто»

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_43

Це блискучий урбаністичний роман початку ХХ століття.
Розповідає про селянську молодь, яка мріє завоювати/підкорити місто. Автор показав бажання селянської молоді здобути науку, “вибитися в люди”.
Читаючи анотації, я чекала дещо іншого героя, явно не зацикленого та корисливого перфекціоніста.
Хоча… Напевне і від мови роману я не чекала такої свободи, адже твір написаний у 1927 році зовсім не схожий на українську прозу того періоду.
Варто зауважити, що 1930-их років, з часу репресій української інтеліґенції, ця книжка була заборонена до 1989 року.
І от книжка з такими похідними даними тепер у шкільній програмі. Це знаково і це дивно, що заборонена література в Україні виглядала так.
Мабуть, цензура ЦК розгледіла таки іронію закладену в персонажі головного героя.
З одного боку може здатися, що цією людиною керує велика цілеспрямованість, велика сила волі, але як би не так, коли майже кожен свій поворот він робить заради визнання, величі.
Чи погано це?
Може й ні.
Якщо ці мотиви заставляють людину рости, розвиватися, навіть творити, то, мабуть, ні.
Але, в житті якось стараєшся уникати таких Радченків, підточених симптомами сумніву до щирості вчинків кожної людини та зацикленості на власній винятковості і вибраності.
У цій книжці хотіла б виокремити роботу з героєм. Автор розповідає історію молодого хлопця, сироти, який приїжджає до Києва, повен ентузіазму розвивати культуру, злучати місто і село, і основний мотив – підкорити місто. І його лінія нагадує маятник: від успіху до невдачі і зневіри.
Картину за картиною Підмогильний демонструє як головний герой ненавидить місто та міщан і бачить в них порожність і бездумність, потім як прагне стати одним із міщан і не може перенести того, що не може ні з ким заговорити. Як на літературних читаннях загорається ідеєю стати тим, до кого будуть прислухатися, і як міняє своє ставлення до близьких йому людей. Зародження сумніву, зверхності, очікування, відчаю, все настільки живе, ніби ти підглядаєш за цим шаленцем через вікно.
Шлях, який вибирає Степан непростий, і досягаючи кожну наступну сходинку, він зневажає тих, хто залишається у минулому. Таким чином, він розмінює кожну наступну близьку людину як декорацію, по причині ніби вони не достойні його, не рівня йому. Та чи так це?
Власне, мабуть, щодо цього у кожного має бути своя думка.
Була здивована роком створення твору і віком автора.
До прочитання рекомендую.

Книголюб-оглядач Олеся Венгринович

25354152_1656075091123651_1716393726770975013_n
Їржі Гаїчек. Риб’яча кров

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_42
У цій книжці я, перед усім, хотіла б звернути на увагу на переклад. Перекладач Ірина Забіякадає книжці голос і твір читається так, ніби ти чуєш оповідача, головних героїв. Прочуваєш їхні думки. Вони перетікають у тобі, не спиняючись, не шпортаючись, гармонійно і самобутньо.
В якийсь момент навіть здається, що тобі вже і знайомі стильові особливості їхньої мови, їхні унікальні інтонації.
Все стає надто особистим, особливо синхронізованим з читачем. Особисто для мене це один з найкращих перекладів, які я зустрічала у цьому році.
Я довго пручалась, бо ніби вже і забагато на цей рік видавництва Комори, але книжка перемогла, і одного ранку прогорнувши кілька сторінок, я читала її, думала про неї, рефлексувала і не могла спекатись.
Як дивно, у творі про іншу країну зустріти такі синхронні, такі подібні і зрозумілі теми.
Напевне, найбільш зрозумілою темою для більшості читачів буде втрата дому.
Часто думаю про СРСР як про насмішку над волею і уявленнями людини, та чим далі зачитуюсь у перекладну літературу, тим більше розумію, що право на виняткове мислення, право на власний вибір – це унікальне право нашого покоління.
Чому ж мені здавалось, що оттакі люди є тільки у нас, а такі проблеми можуть бути спричинені тільки рядом знаних мною причин.
Але люди насправді різні. І при одинакових перипетіях, шляхи проживання, переживання і втрат можуть бути винятково різними.
Це історія кількох сіл, назви яких у книжці не згадуються. Сіл, які затопили, заради побудови атомної електростанції.
Історія людей, які на угоду ідеї електрифікації змушені вирвати своє минуле з корінням і переїхати залишивши своє своє житло, землю із якої/на якій проростали, електростанції.
Автор детально прописує рух цього прогресивного введення і розруху, яку воно спричиняє, руйнуючи людські плани, надії і долі. Руйнуючи сім’ї, союзи, людей.
Затоплення, емоційне, істеричне затоплення панікою та безнадією відбувалось раніше справжнього затоплення будинків.
Яка зла та іронічна насмішка закладена в таких ідеях, де заради загального добра нехтуються інтереси та право на щастя купки людей.
Ця книжка в якийсь момент стає дзеркалом відображення/прояви людських душ у самій реакції на новини, вимоги, обіцянки. Оттут і проступають крок за кроком малодушність і стійкість, вірність і непевність, щирість і корисливість, боягузливість і жертва.

Книжка дуже щира, відверта і дуже болюча.
Рекомендую.

25399116_1654593167938510_6574715918766438869_n
Вільям Шекспір. Ромео і Джульєта

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_9

«…Печальніших історій не знайдете, ніж про любов Ромео і Джульєти».. (переклад Юрія Андруховича – 2016 рік).
Це унікальне і дуже гарне видання здійснено двома майстрами сучасного українського культурно-мистецького простору — Юрієм Андруховичем (переклад) та Владиславом Єрком (ілюстрації).
«Їхня версія « Ромео і Джульєтти» — це щаслива нагода пережити безсмертний твір по-новому, гостро відчути його вічну актуальність і сучасність» – пише про вічно живу і завжди актуальну класику видавництво А-ба-ба-га-ла-ма-га.
Це унікальне видання я отримала у подарунок до Дня поезії і щиро захопилась ним.
Прочитаний у школі твір звучав по-новому, трагічні образи створені Шекспіром стали більш зрозумілими, хоча перипетії всередині сюжету менш зрозумілими. Адже кохання Ромео і Джульєтта було б абсурдом, якщо б головним героям було не 14 років. Ну яка доросла закохана людина, буде добровільно бажати собі смерті, віднайшовши себе в іншій людині, знайшовши того, хто полнить всі думки і чуття.
Це вже друга співпраця Андруховича з видавництвом, у 2008 році був завершений переклад «Гамлета».
Щодо моїх особистих вражень, то мушу сказати, що цей переклад Шекспіра мені читався особливо легко та невимушено. Андрухович, у прямому сенсі, чарівник поетичного перекладу.
Рекомендую всім книголюбам, які люблять гарні книжки на своїх книжкових полицях, шанувальникам класичної трагедії та містифікаторам, які займаються постановками Шекспіра. Це найкращий Шекспір українською мовою.
Хоча, ну це так драматично, так шалено сумно, і так життєво-неправдоподібно і не практично як може бути хіба у сценічних постановках. Істерія трагедії – вічно живої трагедії, панове.

24991561_1649156745148819_3520086413172830265_n
Польові дослідження з українського сексу. Оксана Забужко

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_47

Цей роман не випадково став подією в українському довколалітературному середовищі – феміністичні нотки, сповідальна мова, насичена, емоційна, багата лексика, і кола найближчої історії, як відбитки особистих травм, як печаті проживання, переживання себе, сформували той неохопний емоційний заряд, який по кількох сторінках заставляє повертатись до книжки, щоби поглинути до останньої краплі, останнього слова.
Коли вносила книжку в список прочитаного наштовхнулась на відгук, де якась емоційна жінка пише: «Це не про нас, це про жінок, які жили може в дев’яностих… Сьогодні це неактуально. ».
Куди ж не про нас?..
Про нас, про кожного, у різному відсотковому співпадіні, у різній долевій частці, про кожного вакцинованого останнім століттям, про кожного, народженого до 2000 року, а той далі, про кожного недолюбленого, скаліченого мовчанням, недомовками, нещирістю ніби-то во ім’я нашої ж безпеки.
І буде про нас, аж поки важливими процесами нашої держави не почнуть керувати народжені після 2000 року.
«Польові дослідження»… якщо звернутись до теорії соціології відомо, що цей метод дослідження передбачає дослідження, що ґрунтується на включеному спостереженні учасника. Такий вид дослідження передбачає збір більшої кількості інформації, більш повне (глибше, вичерпніше) уявлення про досліджуване явище, процес і т.д.
То яке включене спостереження пропонує нам Оксана Забужко у своєму романі?
Авторка пропонує нам сповідь головної героїні, оповідаючи історію її стосунків, залежності, співіснування з іншим митцем.
Роман зачіпає величезне коло тем: українська ідентичність, сутність мистецтва, самотність, пристрасть, залежність, жіноча доля, вибір.
Як і у кожній великій книжці у цьому романі є питання вибору, усвідомленого вибору. Знаючи можливі наслідки, інтуїтивно відчуваючи можливу біду і біль головна героїня свідомо і патосно аналізуючи печаті своїх круговертей і втрат, робить неправильний вибір.
З яким щоразу далі погружає себе у смуток, переживання, боротьбу за право бути собою. Власне, створює собі цілу дорогу перепон одним своїм вибором.
Використання у тексті безлічі англомовних слів створює ефект синхронізації з тим НЕукраїнським середовищем. Окресленням побутових та особистих тем, освіленням критеріїїв якості життя та соціальних проблем іншої країни авторка проводить риску зрівняння меншого і більшого, свідомого і підсвідомого, і незахищеності в цьому.
Невеличка з виду книжка ввібрала у себе такий набір соціальних проблем, психологічних штампів, залежностей, почуття вини, обов’язку, жіночих тем/проблем, в тому числі і психо-емоційних, що важливість прочитання цієї книжки важко заперечити.
І ще цей стихійний виклад, емоційним, єдиним полотном, наче сповідь, ніби потреба бути почутим, побаченим, ідентифікованим.
І скільки б часу від написання книги не пройшло ця книга є і залишиться відбитком історії – образу української жінки нашого виміру.

24991050_1648144085250085_2279500701312031997_n
Кіт на ім’я Сплет. Роб Скоттон

#ФабулаКнигоманія2017 #ФабулаКнигоманія2017_16
За останніх два роки я прочитала близько сотні дитячих книжок,і ця в десятці наймиліших. А ще вона розкішно намальована.
Книжка для дошкільнят і дітей, які збираються ідти в перший клас.
Історія про милого і кумедного кота Сплета сподобається кожному.
Кіт Сплет боїться іти до котячої школи, але мама знаходить спосіб його туди відвести. В школі він знайомиться з іншими котиками і спочатку, здається, що ідея в тому ніби Сплет знайде там однодумців, але ні…
В школі трапляється непередбачувана халепа, вирішення якої і подарує книжці мораль, а котику спокій і симпатію до школи.
У кота Сплета є друг – хатня мишка. Довкола історії з мишкою і вибудується основний конфлікт.
Книжечка однаково сподобається і дорослим і діткам дошкільного віку.
Рекомендую