LVIV
Ілько Лемко. “Львів – місто кохання”

Ви любите книги про кохання? А красивi легенди? Якщо так, то ця книга вам точно буде до душi. Адже засвiдченi тут iсторiï кохання не просто так виникли в авторськiй уявi, а були вiдшуканi ним у мiських хронiках XVI – XVII ст. Тут i неймовiрно прониклива iсторiя невинного ( на жаль, трагiчного ) кохання украïнки та iталiйця, i захоплююча розповiдь про заборонене, але красиве почуття короля Речi Посполитоï до спокусливо вродливоï львiв’янки. Не менш цiкаво описано долю Гальшки Острозькоï, якiй доля дала i вроду, i розум, i незлiченнi багатства, через якi дiвчинi не вдалося зазнати щастя в особистому життi. Остання iсторiя видалась менi найемоцiйнiшою, бо в нiй йдеться про трагiчне почуття вiрменина та католички, через людську заздрiсть приречених до страти (мiжконфесiйнi шлюби викликали осуд). Усi подiï розгортаються на тлi детального, але ненабридливого опису тогочасних реалiй, завдяки чому можна скласти непогане уявлення про описану епоху, дізнатись історію видатних споруд і підготуватись (або хоча б пригадати колись здійснену) до романтичної подорожі у місто, яке радо приймає закоханих 😉

#книга_заснована_на_реальних_подiях

Дж. Р. Р. Толкін “Лист Ніггля” (“Leaf by Niggle”)

Хоч “Лист Ніггля” – не товста книга, а невеликий за обсягом твір, він однозначно вартий того, аби його прочитати, адже Толкіну вдалося у короткій притчі (філософській казці) сказати так багато важливого.
На самому початку твору автор називає свого героя “маленькою людиною”, але чи так це насправді? Імовірно, така характеристика відображає ставлення прагматичних містян до творця-перфекціоніста. Незалежно від власного бажання, Ніггл не може присвятити весь свій час творчості, він має співіснувати з іншими людьми. Через своє добре серце він постійно відгукується на прохання сусіда Періша, і тому не встигає за життя завершити роботу над Картиною, але вона продовжує жити і навіть стає реальною в іншому світі…
Кажуть, що цей твір автобіографічний, він відображає погляди і страхи автора. Тут багато роздумів про мистецтво як шлях до Бога, про співвідношення прагматичного і прекрасного, про людину як соціальну істоту, про очищення душі. Певно, це далеко не всі християнські та моральні аспекти, порушені у творі. Не сумніваюся, що кожен читач відшукає тут щось для себе. Бо справжнє мистецтво очищує та змінює не лише свого творця, а й того, хто намагається твір осягнути.

#ФабулаКнигоманія2017_17 #Книга, яку тобі рекомендували друзі

Наталка Білоцерківець. “Листопад”

Наталка Білоцерківець «Листопад»
– Хто Ваш читач?

– Я думаю, що читають поезію насамперед люди молоді зовсім і старі. Ну і, крім того, читають самі поети, або філологи, або митці. (с)
Сама назва збірки підказує, що загальний її настрій мінорний. Усі поезії близькі тематично, книга і починається, і завершується листопадом, утворюючи своєрідне коло: і знов кінець/ повториться назад, /в початок./ Так скінчиться листопад.
Зрозуміло, що осінь (пізня, майже зима) – не лише тло для роздумів , а й стан душі, і вік ліричного суб’єкта , який може давати настанови тридцятилітнім поетам. Тут уже немає рожевих ілюзій чи мрій, переважно спогади з гіркуватим присмаком, по-справжньому осінні. Інші пори року також згадано у поезіях. Здебільшого це зима з її першими морозами та снігом, рідше – весна або літо, але неодмінно дощові, похмурі, або загрозливо-непередбачувані. Про що ця збірка? Про минуле й зв’язок поколінь, про поета й мистецтво, про любов, життяі надію: І лиш дитина – ще само трава – / Безстрашно йде, і шлях нам відкрива…
«Листопад» інтертекстуальний. Але вірші Наталки Білоцерківець перегукуються не лише з творами української та зарубіжної літератури, а й з полотнами художників чи музичними творами. Не дивно, що один з найвідоміших творів поетеси – вірш «Ми помрем не в Парижі», також став піснею «Мертвого Півня». Цікаво послухати, правда ж? 😉

kramnychka_malvy
Сашко Дерманський. Крамничка тітоньки Мальви

Різдвяна історія для всієї родини
У переддень Святого Миколая, коли передчуття свята було настільки сильним, що мимоволі починаєш вірити в дива (або вірити в них набагато більше, ніж раніше), в мене з’явилася «Крамничка тітоньки Мальви» Сашка Дерманського. По-моєму, дорослим корисно хоч іноді читати дитячі казки, читати разом із дітьми. І хоч мій слухач казок ще надто юний для такого твору, книгу все-таки придбала через гарну обкладинку та яскраві ілюстрації.
Щоправда, з перших сторінок читача огортає сум. Бо семирічний Тишко живе з самим лише дідусем, а його батьки «на небі янголами працюють». І про таке велике горе сказано дуже делікатно. Звісно, хлопчик мріє про зустріч з мамою й татом. Хоча сумувати йому ніколи: Тишків дідусь має хворе серце, тому онук порається по господарству, знаходить підробіток, а згодом рятує ціле місто! Сюжет казки захоплюючий, динамічний. Тут і добрий гумор, і майже детективні переслідування, і справжня велика битва, і зворушливий хеппі-енд. Усе це – в легкій, доступній для дитини (шкільного віку) формі. Варто звернути увагу й на промовисті імена персонажів: ліхтарник Сяйван, директор парку розваг Карус, майстер з виготовлення іграшок Карус, власниця фургончика зі смаколиками Мальва та її помічник Круассано. Навіть песик не просто так названий Кучугуркою, а скарбничка – Свинтусом Ненажерою. Імена лиходіїв також говорять за себе: таємничий власник ломбарду «Закладушки» пан Крук та його володарка пані Мряка хочуть запанувати у світі: «…мені треба, щоб радості не було, зрозуміло? Якщо людину позбавити радості, їй нічого робити на цьому світі. Тоді вона сама йде до моїх рук.» Мені здався символічним образ пана Крука (його художник зобразив схожим на М. Гоголя; інші персонажі також зображені в образах відомих письменників), який збирає душі. Тільки не мертві, а живі-живісінькі, здатні запалити життєдайні вогники радості для всіх мешканців казкового міста. Та, на щастя, Тишко рятує місто, завдяки дитині всі радо святкують Різдво.Як на мене, це не менш символічно.
Не буду вдаватись до глибокого аналізу твору, просто скажу, що книга мені сподобалась. Єдине, що спантеличило, це фраза «аромат щойно випеченого зефіру». Бо перед тим, як книга потрапила мені до рук, якраз вчилася готувати зефір. Попри наявність термічних процесів, його не випікають, а навпаки – дають застигнути при кімнатній температурі або в прохолодному місці. Але… Хіба дитину цікавить процес приготування зефіру? Аж ніяк! Лише його смак ?
Мені здалося, що «Крамничка тітоньки Мальви» (присвячена «пресвітлому образу мами») – книга про найцінніше, що є в людини. Це твір про родину. Тож бережімо наші сім’ї. Поважаймо батьків. І хай наші діти будуть щасливими ?
#ФабулаКнигоманія2017_30 #Книга_в_красивій_обкладинці

the-hobbit_03
Дж. Толкін “Хоббіт”

Колись я була впевнена, що фантастика і фентезі – один і той самий жанр. Тоді я не те щоб не читала, а навіть не дивилася «Володаря Перснів». Потроху все стає на свої місця: фільми давно переглянуті, а от читати Толкіна почала недавно. Пам’ятаю, саме з цього автора наша викладачка зарубіжної літератури рекомендувала починати знайомство зі світом фентезі.
«Хоббіт» стояв у нашій книжковій шафі десь зо 2 роки, а прочитаний був усього за 2 дні! Із величезним задоволенням. Як на мене, дивовижний роман (чи казка?). Хоч у творі використано традиційні фольклорні елементи та сюжети скандинавських міфів, вигадані персонажі здаються доволі реалістичними. Мені здалося, що герої Толкієна – герої доволі нетипові. Погляньмо хоча б на Більбо. Хоббіт любить добряче попоїсти та посидіти в теплі, й узагалі не надто гостинний. Наважившись на подорож, він частенько шкодує про це, сумнівається у собі, зі складних ситуацій виплутується не завдяки власній силі чи винахідливості, а завдяки удачі. Хоча час від часу кмітливість і гострий розум теж приходять йому на допомогу. Магів я також уявляла трохи іншими, ніж Гендальф. По суті, його магія – уміння пускати кольорові кільця диму, влаштовувати фаєр-шоу та домовлятися про допомогу з будь-якими створіннями, що стоять на боці світла. Та й гноми хочуть знищити дракона не тому, що він – зло, а через прагнення відібрати в нього скарб, який, до речі, туманить розум усім: і темним, і світлим силам.
Сподобалось, що сюжетні ходи майже ніколи не передбачиш наперед. Тут варто згадати і про те, що оповідач частенько дає читачам натяки (фрази типу «і скоро він у цьому переконався») або інтригує («згодом він дізнається, що відбувалося насправді»).
Як заведено, фінал у казки більш-менш щасливий (кажу так, бо мені шкода Торіна ). Історія пригод Більбо закінчилася, але ми знаємо, що його нащадків чекають не менш серйозні випробування. Звісно, і ця книга буде прочитана 😉
#ФабулаКнигоманія2017_4 #книга_яка_була_екранізована